Виставка ретро-листівок "Carte postale: жінка на зламі епох"

З 29 вересня протягом двох місяців у Львівській картинній галереї триватиме виставка ретро-листівок кінця ХІХ - початку ХХ століття з приватної колекції Oksana Boboshko-Vanderhoeven "Carte postale: жінка на зламі епох". Протягом двох тижнів ми розповідатимемо Вам не лише про листівки, а й про ідею виставки та події, які будуть супровожувати цю виставку.  Багато людей долучились до нашої ініціативи, і ми дуже сподіваємось, що нам вдасться і Вас зацікавити та захопити нашою ідеєю.  Долучайтесь! Запоошуємо! Лінк на подію

Колекція листівок з жіночими образками

Колекція листівок з жіночими образками, про яку ми почали розповідати вчора, – є частиною великої колекції листівок, яку ще з ранньої юності розпочав збирати відомий люблінський філокартист Кшиштоф Юзефацький. За понад 30 років ним було сходжено безліч стежок до збирачів і товариств колекціонерів в Любліні і цілій Польщі, надіслано і отримано гори листів щодо обміну матеріалів, організовано десятки виставок та видано книгу. «Жіночі сильвети на поштівках кінця ХІХ-початку ХХ століття» це частина цієї великої колекції, власницею якої тепер є Oksana Boboshko-Vanderhoeven, яка стала гідним продовжувачем цієї справи і постійно поповнює колекцію новими екземплярами з усього світу.  Колекція поділяється на серії: «Жінка на полотнах світових майстрів» «Маріонетки» Р.Кірхнера «Французькі акторки» «Японські красуні» «Жінка і фотографія» «Мароканські танцівниці» «Сильвети» Станіслава Радзіковського «Жінка Арт нуво» та інші.

Жіночий слід в історії Львова

Львів'янки.., які вони? Продовжуємо досліджувати цю тему у спогадах про тих, хто виховував, вкладав свою енергію, час та душу у енергійних чарівних, талановитих та небайдужих мешканок нашого Міста.  Сьогодні про свою бабусю нам розповіла львівська письменниця та фотограф Олена Чернінька.   Бабусю звали Стефанія Демчук. Разом із дідусем Мар’яном Несторком вони були акторами мандрівного театру Івана Когутяка. Саме в цьому театрі вони й познайомились. Мар’ян з першого погляду закохався в юну Стефанію. Та їй до душі припав зовсім інший – молодий та вродливий офіцер, що приходив на їхні вистави заради неї. Стефанія сподівалась, що саме він зробить їй пропозицію руки та серця. Але одного разу офіцер так і не з’явився на місцевому балі, на якому перед цим домовились зустрітись. Не дочекавшись свого коханого ні у цей вечір, ні в подальші дні, тижні та місяці, бабуся погодилась таки вийти заміж за наполегливо закоханого дідуся. Багато років по тому, коли вже діти виросли і з’явились внучки, Мар’ян таки зізнався, що перестрів разом зі своїми друзями того бравого офіцера, що летів на зустріч з бабусею, і відлупцював його. А ще застеріг триматись від коханої Стефанії подалі, називаючи її вже своєю нареченою. Від такої звістки бабуся мало не зомліла. Адже усе життя думала, що була покинутою. З того часу іноді любила дорікнути дідусю, наче б то він занапастив її долю, і що вона могла би бути щасливішою з іншим. Та все це були лиш слова, таке собі жіноче кокетство. Бо за довге подружнє життя жодного разу не сварилась із чоловіком і народила йому аж трьох донечок-красунечок. Дідусь був львів’янином, а бабуся народилась у мальовничих Заліщиках. В молоді роки у складі трупи мандрівного театру Івана Когутяка вони з успіхом виступали по цілій Західній Україні. І на дідусевій батьківщині також: двічі у самому Львові, а також на передмістях та околицях — Сигнівці, Богданівці, Лисиничах, Знесінні, Замарстинові. А ще, велетенське фото Стефанії свого часу прикрашало фасад Оперного театрі з підписом - «Краса Заліщик», бо приймала участь у найдавнішому конкурсі краси. Згодом Стефанія і Мар’ян стали працювати у Тернопільському драматичному театрі. Бабуся грала переважно головні ролі. І чудово співала. Найулюбленішою була роль Марусі у виставі «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», а найсмішнішою була роль Проні Прокопівної у виставі «За двома зайцями», де їйі чіпали довжелезного носа. Вже в старшому віці бабуся Стефанія була була схожою на справжню графиню із старовинних кінострічок, завжди тримала ідеальну осанку, носила високу зачіску, робила макіяж та парфумилась. Саме вона навчила Оленку «інтелєгентно» малювати червоною шмінкою уста, щоб вони були у формі кокетливого бантика. Адже, такий макіяж робили за часів її молодості. Бабуся була вишуканою модницею, але вважала, що фігура у жінки все ж таки має бути трішки пишною.  До останніх днів вона жодного разу не ходила до дантиста і мала білосніжну усмішку. Бо чистила зубки все життя лише попелом із сухих вишневих гілочок, які сама й палила. А ще, вона була чудовою господинею, розкішно готувала та перфектно шила одяг. За радянських часів була підпільним модельєром, до якого треба було записуватись у довжелезну чергу. Навчила бабусю багатьом премудростям колись давно старенька графиня Лісова, що жила в своєму маєтку понад річкою. Змалечку дівчинкою бігала до неї і переймала все те, що колись аристократку навчали в інституті благородних дівиць.  Літня пані показала бабусі, як із марлі, витягуючи та потім зав’язуючи ниточки, можна робити неймовірної краси мереживні фіранки. Саме такі фіранки згодом зробила бабуся Стефанія на великі вікна веранди в помешканні, де жила вже із чоловіком та дітьми в центрі Заліщик. Вікна розкішної квартири привернули увагу спочатку дружини німецького офіцера, а пізніше дружини совєцького полковника. Тільки, німецький офіцер, побачивши ідеальний порядок у квартирі, дивовижні фіранки на вікнах та напуцовану до дзеркально блиску підлогу, поспілкувавшись з бабусею кілька хвилин, відкланявся та пішов собі геть. Не захотів він виселити цю помішану на чистоті та порядку фрау, навіть на прохання власної дружини, якій кортіло оселитись саме у цьому помешканні. А от совєцький «визволитель» вже за кілька годин після обсервації, переселив велику бабусину родину в крихітний будиночок з однією кімнаткою без вигод. Сам же гонорово заселився у чужу квартиру разом із дружиною, що вже ввечері варила йому щі у, придбаному в сусідньому універмазі, новенькому ноцніку. Родина Несторків тільки подякувала Богу, що залишили живими і не відправили до Сибіру, як було прийнято у ті страшні часи. В радянський період бабуся вже не грала в театрі. Присвятила своє життя  сімейному гніздечку. А талант артистки застосовувала, розповідаючи онучкам містичні історії, від яких перехоплювало подих, розширялись зіниці та мурашки бігали по цілому тілу. Тоді, в дитинстві, особливо в період Різдвяних Свят, дівчатка-онуки, як заворожені ловили кожний подих, кожне слово, кожну інтонацію та ноту (бо бабуся ще й частенько переходила на спів). Малеча щиро вірила, що усі ті історії дійсно траплялись у бабусиному житті. Правдиві розповіді Стефанія рясно пересипала Різдвяною містикою і додавала своїм темпераментом неймовірно казкового духу Різдва. «Одного разу, коли була маленькою дівчинкою, на галявині, де прогулювалась в товаристві старших жінок з родини, я побачила красивого молодого паничика у капелюшку. Ніхто, крім мене його не помічав, а він увесь час усміхався своєї білосніжною усмішкою та мило підмругував. Раптом пішов рясний дощ. Все жіноче товариство зі сміхом побігло під накриття, і лише я стояла, як загіпнотизована і не могла відірвати погляду від того таємничого паничика. Бо саме в ту мить юнак галантно мені вклонився, зняв свого модного капелюшка і я побачила в кучерявому чубі … його малесенькі ріжки».   Спогадів у Оленки про бабусю Стефанію – сила-силенна! Всіх не перекажеш, хіба книжку доведеться писати. Та окремі історії можна зустріти в романах люблячої онуки, адже свою уяву та фантазію вона по спадковості перейняла саме у неї. Такі теплі розповіді про бабусю Стефанію, про її смачнючі варенички… торт з пісочними коржами, молочним кремом та грецькими горішками, зібраними у власному саду… накрохмалені фіранки, напастовану підлогу та ідеальну чистоту… козетку з різбленими ніжками… муфточку (через неї сусідські дітлахи називали бабусю – «ТаПаніЩоНоситьвТорбинціРуки») та… інші «скарби», в яких є і книги зі старовинного стріху, і злива за вікном, і аромат флоксів у вазі на столі, і білосніжний накрохмалений обрусик, і... п’янкий дух щасливого дитинства - це все так хочеться зберегти у своїй пам’яті, в часі та в просторі десь поруч із собою на цій планеті, де життя перетікає від одних поколінь до інших….

Жінки у війську

Жінки у війську – зараз цим нікого не здивуєш. А ще в кінці ХІХ ст. та на початку ХХ ст. – це були поодинокі випадки. Про одну з таких жінок – мужню Оле́ну Степа́нів (псевдо — Олена Степанíвна) — історика, географа, громадську та військову діячку, першу в світі жінку, офіційно зараховану на військову службу у званні офіцера, ми розповідаємо на нашій екскурсії “Cherchez la femme або жіночий слід в історії Львова". А такі ось листівочки з жінками-військовими є в колекції поштівок кінця ХІХ-початку ХХ століття Oksana Boboshko-Vanderhoeven, яку уже в вересні можна буде оглянути на виставці «Carte postale: Жінка на зламі епох» у Львівській картинній галереї на вул. Стефаника, 3.

Представники львівської сецесії: Каєтан Стефанович

Каєтан Стефанович – один з найяскравіших представників львівської сецесії, – відомий як графік, декоратор, ілюстратор. Його творчість вирізняється орієнтальними мотивами, площинністю і складною символікою образів. Він вчився у Львові, Кракові, Мюнхені та Парижі. Був степендіатом Фундації Леона Сапєги. У 1912 – експонував декілька своїх етюдів на виставці Львівського літературно-артистичного товариства. А у 1913 пройшла його перша персональна виставка у Львові, яка згодом була повторена в Кракові та Познані (в 1914 р.) У 1913 – спроектував і виконав декоративне оформлення Жіночої гімназії Софії Стшалковської, за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 22 (сьогодні тут – середня школа №6). На жаль, ці розписи не збережені, на відміну від стінопису будівлі Кредитного товариства, що знаходилось за адресою: м.Львів, вул. Коперника, 4 (сьогодні – Львівська філія НБУ).  Але доступ у ці приміщення закритий для широкої аудиторії, оскільки у цій установі діє пропускний режим. Але побачити роботи славетного майстра львівської сецесії можна у Львівській Національній Картинній Галереї, у Відділ "Європейського мистецтва 19-21 ст." ЛНГМ, за адресою м.Львів, вул.Стефаника, 3. А у нас є ось такі листівочки початку ХХ століття з приватної колекції Oksana Boboshko-Vanderhoeven. І уже в вересні ми запросимо Вас на вистаку «Carte Postale: Жінка на зламі епох», де Ви зможете їх оглянути. Як і роботи Каетана Стефановича.

Категорії

Найсвіжіше

Бронювання

Ціна 400 UAH

Вашу екскурсію заброньовано. Найблищим часом наші Гіди зв’яжуться із Вами.

Успіх!
Завантаження...